Синдром емоційного (професійного) вигоряння — тема не нова і сьогодні актуальна так само гостро, як у XIX столітті була актуальна проблема меланхолії, на початку XX століття — неврастенія, а в кінці сторіччя бичем працюючих людей був синдром хронічної втоми. Прогрес не стоїть на місці, хвороби цивілізації також еволюціонують. У кінці травня на 72-му з’їзді Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я синдром емоційного вигорання офіційно визнали хворобою.
«Я зрозумів, що людина, яка потребує відпочинку і продовжує працювати попри втому, — просто нерозумна». Карл Юнг
НА 72-МУ З’ЇЗДІ ВСЕСВІТНЬОЇ АСАМБЛЕЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ВИГОРЯННЯ ОФІЦІЙНО ВИЗНАЛИ ХВОРОБОЮ
У Міжнародній класифікації хвороб (МКХ-10) синдром емоційного вигоряння (СЕВ) був уперше описаний як «стан виснаження життєвих сил». До нової редакції МКХ-11, яка була затверджена в кінці травня 2019-го і набирає чинності з 1-го січня 2022 року, СЕВ також включили під назвою «вигоряння» і кодом QD85.
СЕВ очима науки
Сьогодні ВООЗ визначає вигоряння (burnout), як «неподоланий синдром хронічного стресу, що виник на робочому місці, з яким людина вже не може впоратися», і виділяє такі основні характеристики вигоряння:
- відчуття втоми або виснаження;
- почуття відстороненості від роботи або негативні емоції, що виникають при думці про роботу;
- заниження професійних досягнень, почуття некомпетентності, зниження продуктивності праці.
Включення вигоряння в Міжнародну класифікацію хвороб має надати право людям з подібними симптомами звертатися до лікаря і отримувати медичну допомогу.
Вперше проблему негативного впливу професійної діяльності на особистість описав і дав назву терміну «burnout» (вигоряння) американський психолог Герберт Фрейденбергер у 1974 році. У 1982-му американський психолог Христина Маслах дала повне визначення стану емоційного вигоряння, яке використовують досі.
За Маслах, синдром емоційного вигорання — це «особливий стан, який включає почуття емоційного виснаження, знемоги, симптоми дегуманізації та деперсоналізації, негативне самосприйняття, зниження або втрату професіоналізму» (Вікіпедія).
В інтернеті можна знайти «Опитувальник професійного вигоряння Маслах» (MBI) для самостійної оцінки свого стану. Спочатку він був розроблений для лікарів. Є адаптований опитувальник професійного (емоційного) вигоряння для оцінки стану менеджерів Наталії Водоп’янової.
ТА ЧИ ІНША СТАДІЯ ВИГОРЯННЯ ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ У 65-70% УПРАВЛІНЦІВ
Важливо розуміти, що особливо високий ризик розвитку вигоряння є в людей, що часто взаємодіють із іншими людьми, мають високий рівень особистої відповідальності та висувають вкрай високі вимоги до себе. Часто у них стирається грань між роботою та особистим життям. Тому насамперед проблема вигоряння зачіпає менеджерів і особливо гостро — ТОП-менеджерів.
Стадії емоційного вигоряння
Виділяють три послідовні стадії розвитку СЕВ:
«Напруга». Для першої стадії характерні помірно виражені симптоми: незадоволеність собою, тривожність і депресія, бажання розслабитися протягом робочого дня, провали в пам’яті, забудькуватість.
«Опір». На другій стадії спостерігаються зниження інтересу до роботи і потреби/бажання в спілкуванні, наростання апатії та байдужості, вибіркова емоційність і підвищена дратівливість, поява стійких соматичних симптомів: відсутність сил, головні болі, сон без сновидінь.
«Виснаження». Для третьої, кульмінаційної стадії характерні яскраво виражені симптоми: втрата інтересу до роботи, часто — до життя взагалі, емоційна байдужість і особиста відстороненість, відчуття постійної відсутності сил.
Які чинники найкраще вказують на ризик розвитку синдрому вигоряння?
Вчені провели ряд досліджень, щоб визначити фактори, що безпосередньо впливають на розвиток СЕВ. Вони були проранжовані за силою впливу:
- індивідуальна схильність (фізіологічна/психологічна);
- умови праці (частка стресу в робочому процесі, понаднормова робота);
- відсутність сім’ї;
- відсутність позаробочих інтересів (хобі);
- проживання в мегаполісі;
- стаж роботи на посаді / у компанії;
- вік;
- стать.
Згідно з результатами ряду досліджень, та чи інша стадія вигоряння зустрічається у 65-70% управлінців. До СЕВ однаково схильні чоловіки й жінки. При цьому більше схильні до СЕВ керівники старшого віку — біля 30% усіх менеджерів старше 50 років і тільки 8% у віці до 40 років. Так само виявлена залежність від стажу роботи — більше 35% усіх менеджерів зі стажем роботи понад 10 років. ТОП-менеджери більше схильні до СЕВ (близько 32%) у порівнянні з менеджерами середньої ланки (близько 8%).
У Скандинавії багато уваги приділяють захисту праці та щастю людини. Так, дослідники з Данії, National Institute of Occupational Health, розробили в 2005 році Копенгагенський опитувальник, який складається з трьох незалежних шкал: особистого вигоряння, робочого вигоряння і вигоряння через спілкування з людьми. Цей опитувальник легко знайти. Є також спеціальний додаток для телефону Welltory, який допомагає контролювати свій стан.
Важливо розуміти, що синдром емоційного вигорання має чітко виражену фізіологічну/біохімічну складову, а саме: рівень вироблення організмом гормону кортизолу, який допомагає нам боротися зі стресом, бути зібраними і сконцентрованими. При СЕВ рівень вироблення гормону різко падає, це призводить до ряду негативних наслідків. Цей факт дає нам розуміння, як боротися з СЕВ на фізіологічному рівні.
Автор Тетяна Шумарова, тренер «Персонал-Сервіс», HRD з 20-річним досвідом, проводить серію тренінгів та майстер-класів для HR та керівників.
Статтю було опубліковано для бізнес-клубу ТОП-менеджерів Executives club. Продовження читайте тут